Ми не помітили як настала осінь, опале листя хрустить під ногами і вічно замерзлі руки які нема кому зігріти як і серце…Чи люблю я осінь? Золоту бунтарку.. Люблю… з її запахом шоколаду який розливається по вулицях. З її найтеплішими обіймати бо саме осінню обійми коханого найніжніші і найтепліші. Саме осінню найбільше хочеться ніжностей і неочікуваних радощів. Щоб хтось запрошував на чашечку чаю чи кави, чи просто грів руки, дихаючи на них. Люблю осінь, адже тільки осінню цілунки солодкі як мед, вони з запахом яблук, чи груш зливаються в танок осінніх квітів. На вулицях гуляють закохані пари, чи люди в яких сум в очах, адже вони самотні.. осінь пора самотності.. чому ж взяла в звичку закохуватись осінню . не зимою, не весною, не літом?... а осінню… навіть коли кохання живе в моєму серці, кожної осені воно збільшується розцвітаючи з новою силою. Хочеться кричати як сильно люблю і як сильно сумую.. як хочеться тепла і обіймів, ніжностей, цілунків і багато шоколаду). Безкінечно люблю тебе* і осінь…
Ангел Яна©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531609
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2014
автор: Ангел Яна