Так, здавалось, би просто - просто кохати,
пробачати кохаючи - чисто людське то призначення
та мовчання у слухавку - короткі гудки.
Чи те, що між нами не має вже значення?
Заглядаю у осінь. Розгортаю руками листовицю.
Хай за вітром летить, а, натомість, настане та мить,
коли зрілість, зумовлена часом,
винагородить терпіння, віру й надію.
І не кажи, що не смію торкнутися твого плеча,
і не треба тобі каяття - я зумію тебе зрозуміти.
Просто візьми - пригорни до грудей, просто - цілуй.
А слова - то лиш букви рядком на папері,
а моєї душі навстіж відкриті двері.
Он, дивись, сонячний зайчик підстрибує на підвіконні.
Правда, рудо-жовто-червоний горить краєвид,
що аж серденько мліє й болить
та не стали ще прахом самі ми й воно
просить, благає, кричить, щоб убивча любов,
що, як прокляття, у прийдешньому - стала спасінням.
21.10.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531478
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2014
автор: Валентина Ланевич