Війна зненацька підкрадалась,
Усіх сполошила вона,
Вона над людом насміхалась
В стражданнях лиш її вина.
Дивитись вашко лиш на те,
Як Україну розкрадають,
Хотілося б піти, проте,
Жахливі фрази докоряють.
Я чую в голові той плач
Який ночами не стихає,
Я чую лиш слова пробач,
І стукіт серця що стискає.
Я чую вибухи гранат,
Я чую як солдат ридає,
Я чую як в сторонці брат
З сльозами братика згадає.
Як материнські сльзи льються,
Як тихо молиться вона,
Щоб її син, живим вернувся
І що залишить їх війна.
Але війна її не чує ,
Немов оглухла, все іде
Закрила очі, все руйнує:
Дітей, країну, все бреде.
Але солдат - він українець,
Він з роду мужнього пішов,
А українець - він не бранець
На вколішки не стане знов.
Заграє серце новим темпом
І в жилах перельється кров,
Кров козака, кров отамана ,
Який врятує мужністю, добром.
І він у бій кидатиметься легко,
На полі буде мов орел,
Проте війна для нього пекло,
А він, як ангел що не вмре.
Він захищатиме країну
В якій родився та живе
В якій він створює родину,
З якої ворог не зжине.
Я помолюся за солдата
І скотиться моя сльоза,
Я помолюся за солдата
І сльози стануть мов роса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531037
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2014
автор: Ирина Вакулюк