Червоно сонце сходить спозаранку
І роси засіяли, як могли.
Гаптують квіти нову вишиванку,
Ранкову пісню птахи затягли.
Лечу думками з вирію додому,
Через життєве поле, крізь хліба,
Щоб поклонитись явору старому,
Струмочку де схилилася верба.
Біленька хата витрушена вітром,
Доріжка у квітучих споришах,
Цього ніколи з пам’яті не витру,
Сюди летить із вирію душа.
Матусенько, татусю - мої любі,
Гніздечко залишили ви своє,
У дяці піднімаю руки в небо,
За те, що і донині хата є…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530999
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2014
автор: Віталій Назарук