Заблукала моя зірка,
ген, поміж зірками,
видивляю її зірко,
маюся гадками.
Моя зоре калинова,
де ж бо ти пропала?
Засіяй у небі знову,
як колись сіяла.
Нам зозуля накувала
довгі, довгі ночі,
те зозуля відкувала,
згасли ясні очі.
Йду на гору щонайвищу
по крутому зворі,
щоб до неба бути ближче,
де жевріють зорі.
Може, звідти я угляну
зірку, що кохаю,
що за нею щодень в’яну,
в ночі – видивляю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530551
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2014
автор: Т. Василько