Ті люди, з посмішкою сонця,
Вони існують, справді…
І з крилами теж – охоронці,
В очах роса, як на смарагді…
[Душа в прозорій оболонці.]
Можливо, місто віртуальне…
Львів, Кременчук або ж Варшава,
Чи щось маленьке та банальне -
Шляхи устелені віршами…
[І навіть східно-вогнепальні.]
Та їх по закутках знайти
Цілком реально, світлий друже,
З’єднавши береги й мости,
Річки, моря й мілкі калюжі…
[До океанів доплисти б.]
І кожен житель гучно стих:
Порожні люди по будинках,
Таких наповнено-пустих,
Неначе крам на їхніх ринках…
[З весни розпродатись не встиг.]
Та все ж вони тут не спроста.
Повір! Не вулиці й споруди
Величні створюють міста,
А сонцесяйні диво-люди…
[Із посмішкою на вустах.]
ДТХ/ДМБ/…
14.10.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529739
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2014
автор: Микита Баян