Не обіймай мене, в твоїх обіймах холодно. До мурашок, гусячої шкіри, терпкості й морозу в душі. Вони не гріють, не оберігають від вітру й поглядів заздрісних людей, вони нещирі, тхнуть брехнею й холодні, я ж кажу, холодні! Твої руки залишають червоні сліди на мармуровому тілі: не від тепла, пристрасті чи любові, а від болю, який причинив фізично, бо морально давно мене знищив...
Не тримай мої долоні, не торкайся їх, ти чужий! В твоїх очах тепліше, аніж у пеклі, де покарано сотні чи тисячі псевдо-знайомих, але самотньо, пусто й моторошно, мов на Землі. В твоїх словах стільки злості, ненависті й пафосу до людей, що хочеться натягнути кляпа на рота й викинути на смітник за таку асоціальну поведінку. Твої спогади кричать чорними фарбами, вони смердять кров’ю, фальшем, розпустою, майорять аморальністю, жорстокістю, власністю. Який ж ти гарний у місячному світлі, що ж ти робиш, хлопче, схаменись! Не обіймай мене, не цілуй, не притуляйся, не треба, прошу, бо це єдине, чого я бажаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529673
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2014
автор: Незайманий займенник