Росте руїна. Падає Донбас.
Вмирають люди. Родяться каліки.
Наш простір опановують владики.
Колись казали, – [i]все лікує час.[/i]
Але усе, що об’єднало нас
тепер так само рухнуло навіки.
Єднає доля, убиває зло.
Либонь добро і любить, і прощає,
аби душі нічого не було
якщо не в пеклі, то хоча б у раї.
Бо у душі ми – діти-малюки.
І наші ігри – бути залюбки
супроти маячні і показухи.
Якщо такі ми неугодні Духу,
то нащо це безсмертя на віки?
Воно і атеїсту не потрібне,
і олігарху, й лівому совку,
і тим, [i]mersi bocue[/i], що на боку,
і то́му, що дурне, тому що бідне
і вічному Кощеєві подібне,
і тим, кому давно уже, – [i]ку-ку.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529672
Рубрика:
дата надходження 13.10.2014
автор: I.Teрен