Молюсь за вас, мої сини,
я, ваша мати Україна!
Палає полум’я війни.
Нас знову ставлять на коліна.
О, як же боляче мені,
бо те, що вийшло з мого лона,
бруднить моє ім’я в багні,
плете цупкі сітки полону.
З’явившись тільки-но на світ
ссе кров мою, і не нап’ється
потворний цей гермафродит.
Чи баба мужиком назветься?
Вона – Росія – старший брат?
Який це треба розум мати,
щоби десятки літ підряд
на світ увесь про це волати?
Мій Київ, сину мій, прости
сестру свою, дурну Росію.
Повір, ми будемо цвісти,
знов землю золотом засію.
Я дам напитись з джерела
своєї МУДРОСТІ й ЛЮБОВІ.
Відкрию світ, в якому Зла
немає у його основі.
Будьте мудрішими, сини,
ніж та, яка сльозам не вірить,
які гіркі, мов полини –
вдов, матерів, батьків і сиріт.
Ох.., кляті зайди-москалі
не зізнаються у провині,
вбивають вас за шмат землі,
яка належить всій родині.
Та є Господь і божий суд,
і кара, що не забариться,
паде на голови Іуд,
а я за вас буду молиться!
01. 09. 2014 г.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529332
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 12.10.2014
автор: natali.voly