Слова зникають, не лягають у рядки,
Нестерпним болем проступають на папері.
Захриплий телефон в якім лише гудки
Мовчить, він загубивсь у техногенній ері…
Це програш вже, чи ні? Нескорені думки
Таранять темряву, зриваючи завісу.
Цей світ, здається, дуже зашвидкий –
Театр, у якому зламано кулісу…
Застиглі небеса, знекровлена земля,
Яку ми любимо, нажаль, лише словами,
А треба берегти як рідне немовля,
Бо, що залишим тим, які прийдуть за нами?
Лиш темряву і бруд, який заповнить все,
І нафту замість чистих океанів.
Планету течія байдужості знесе
У прірву забуття, у сліпоту туманів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529093
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2014
автор: Артем Богуславський