Як гірко, коли косить оковита
Людину, наче серп траву в гаю.
Вже краще за державу бути вбитим,
Ніж цій змії віддати кров свою.
Дурману вистачає в цьому світі..
Та щастя з ним, мов скло, тонке, крихке.
На друзки розбиває його вітер,
Лиш тільки язиком шорстким торкне.
Минає ейфорія, злим вампіром
Вривається неспокій у буття.
Свідомість покривають чорні діри,
Сувій життя з’їда отрути тля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528886
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)