Вона бавилась крихтами осені,
В задзеркаллі без мір горобинових хвиль
Еха сонця ходили босими,
Струни вітру ковтав непоква́пливий штиль.
Мов сліпий на німій кінострічці,
Так сиділа вона поміж подруг шумли́вих.
Погляд довго блукав по свічці,
Дістаючи з іскри́ спогада́нь негативи.
Вона жбурляла прогірклу м’яту
З льодяного, як і долоні її, мохіто.
Ніч засудила до страти,
Аби зранку новим життям зустріти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528470
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2014
автор: Юлія Кириленко