На добраніч, мої сподівання,
Кинуті в бій з молоком,
На губах залишеним,
З материнською плоттю
Й її же болем.
Спи, моя совість,
Розливайся джерелами тихими
Аж до витоків,
Аж до місць,
Де не чутно пострілів.
Не дивись, що я сірий і босий,
Не кажи, що примарне завтра
Принесе.
Вітер майже морозом вже
Б’є у лице…
І тому я не сплю.
А ти спи, моя юносте.
Хто чекає, а хто й не чека…
Не питай, не питай мене, серце!
Краще мовчи.
От у мене нога і рука,
А обабіч – ідейні мечі:
Я рубаю з плеча,
Я воюю за час,
Що віддам своїм –
Несвоїм дітям.
Тільки іноді щось болить…
Але ж ворог не спить,
Поки хочеться вити!
Поки хочеться жити,
«Великі» на іншого роду полях
Будують вілли.
Між гармат тихо змовкли Музи,
Але грайте ж, ліри!
Поки дихає моє тіло -
Дихай, серце.
На добраніч, моя душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528282
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.10.2014
автор: Sandra CurlyWurly