Аби високі почуття
не виглядали майже смішно,
усі шукають сенс життя –
як жити праведно і грішно…
…і вірити у чудеса.
Чого надіятись даремно?
Адже відомо, що напевне
на землю рухнуть небеса.
Напевно це не поетично,
коли нечуване – логічне.
Але лишається – іти
із вірою в добро космічне,
аби наосліп – до мети.
З одного боку – це дилема.
Якби знаття, куди ідемо,
усі упали б на ходу.
А з іншого – яка проблема?
Немає винних, що помремо
усі пропащим на біду.
Свої заслуги й нагороди
отримаємо на війні.
А ні, то ми і так ще горді,
що всі живучі – на білборді,
а ми із мріями – одні.
Мине усе – і ми, і мова.
Війна мине, як злий урок.
І вічністю запахне знову.
А що тоді, якщо не Слово
веде крізь терни до зірок?
Усі кінці і всі начала
намотують одну спіраль,
Ніхто не знає, що там далі
на другій стороні медалі,
чи переповниться Ґрааль,
чи вічне колесо печалі
зруйнує написи скрижаль.
Минає віра у майбутнє.
Надія діє як наркоз.
І хоч любов така могутня,
наука не дає прогноз,
коли є бомба і безпутне
у себе має бомбовоз.
Самі для себе небезпечні,
як мавпи в ранзі Ліліпуть
навпомацки шукають суть
і забезпечені, і чесні...
...приречені, але безсмертні
у рай немислимий ідуть.
……………………………..........
Нічого кращого у долі
не випросиш, як без ідей
померти воїном у полі
і залишити стіни голі –
ані рідні, ані дітей.
Піти як мисляча людина
і вимести у серці геть
все, що заповнює ущерть
і мучить, як твоя провина,
що так пручається невинне,
але приречене на смерть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528251
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.10.2014
автор: I.Teрен