Гілка тендітна тягнулась угору,
І ніжилась в теплих обіймах весни,
Та долю змінили стихійні вітри:
Зламали без совісті, жалю, докору.
Упала додолу. Здавалось ніколи
Вже світло не зможе торкнутись душі,
Лежала самотня, навкруг спориші
Жагу до життя тінню вперто бороли.
Заснуло бажання – і висохла гілка,
Бездумна і квола чекала зими,
Щоб білі накрили її килими.
В годиннику долі спинилася стрілка.
Та в час, коли стало навкруг дуже темно,
Її серед листя суху віднайшли,
Із дрОвами разом у дім принесли –
На зламану долю жалілась даремно.
Камін..., і закоханих двоє чекають,
Коли обігріє розмову тепло,
Щоб сяйвом ясним почуття ожило,
Та грубі полінця вогонь не приймають.
Тонка суха гілка, без сенсу раніше,
Умить зрозуміла для чого жила,
І тіло своє для вогню віддала,
Її огортав, цілував найніжніше.
Камін..., і закоханих двоє в обіймах,
Зігріті душевним й тілесним теплом.
А те, що призначено гілці було,
Не кожен від долі із вдячністю прийме.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528026
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2014
автор: Серафима Пант