За що я так безтямно, ніжно тебе кохаю?
Марно себе питала те і не один бо раз.
Отак би примостилась на ліжку, десь із скраю,
Дивилася би невідривно та, щоб без образ.
Стену плечима, а теплий погляд в твої очі,
У тій криничній глибині втопилась би навік.
І вкотре милують зір творіння рук пригожі
І байдуже, я витерплю і усмішку зловтіх.
Ти не зникай лиш, чуєш, з мого життя ніколи,
В осінню ніч буди мене зі сну, серце тривож.
Щоб в душах наших все квітли пізні матіоли,
Щоб тіла, як то уперше, дика проймала дрож.
04.10.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2014
автор: Валентина Ланевич