Позичила я фарби у веселки
Щоб ними малювати твій портрет,
Та ти, як Енерджайзер батерейка,
А позувати треба тет-а-тет.
Не всидиш ти на місці більш хвилини,
Тебе чекають справи, зв'язкові
І ось авто твоє на зустріч лине,
Не до портрета зараз вже тобі.
Ну що ж, я з пам'яті тебе напишу,
Якщо так ні́коли посидіти тобі.
На полотно, як тло, кладу я тишу,
Малюю очі сіро-голубі,
Тонкі чомусь такі у тебе губи
(З такими, кажуть, люди дуже злі),
Напевно, не одну звели до згуби,
Роки твої таки вже чималі...
Малюю ніс, на нім ледь видно горбик
(Він вроджений чи у боях набув?..)
З лиця ти, мов отой король Людовик,
Мені здається він таким же був.
Ну що ж, закінчу, певно, капелюхом,
Бо ти у нім, лиш тільки що не спиш.
З-під капелюха невеличке вухо...
Ну... все... тепер на виставку в Париж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527416
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.10.2014
автор: Патара