Доторкнутись до її солоних губ
Й теплих, як південні лиш моря, плечей…
Я би переплив і океан оцей,
Геть холодний, повен криги й інших згуб,
Щоб втопитися в очей її глибинах,
Щоби вічно жити в їх безмежно-ніжних
І п’янких, мов вина, сонячних долинах.
В них щоразу повно веселок різних…
В них постійно я знаходжу захист й спокій,
Прихисток для серця вже холодного,
Де життя у світі сну підводного.
В ньому я вже не такий і одинокий,
В ньому я практично зовсім оживаю:
Мрію, мов птах, дихаю на повні груди.
Сяє посмішка твоя в мені й усюди,
Все навколо, ніби казка, ніби з раю…
ДТХ
01.10.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527255
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2014
автор: Микита Баян