Підіймали крила, плакали, мов діти.
Напував вітрила подив мимолітний.
І жага штовхала, і тягла за руки.
Чом цього не стало? Чом уже не стука?
Ширились зіниці. У мурахах шкіра.
Все ще, ніби, сниться, все ще йметься віра.
Та посохли очі, вилиняли крила,
І радіти ночі – серцю нема сили.
Вже давно не діти – час не повертає.
Подив мимолітний у очах згасає.
Згорнуті вітрила, висушені весла.
Щось ми упустили... Та вже крига скресла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527236
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2014
автор: Андрій Майоров