Осінь йде в багряному плащі,
Вдивляється у небо дуже сумно,
Ти не питай про сльози і дощі,
Відповідь даватиме бездумно...
Осінь йде, вдивляється у даль,
І зачаровано шепоче щось до неба,
Мріяла про погляд крізь вуаль,
Але тепер нічого їй не треба!
Осінь йде, старіє на очах,
І перші зморшки, наче павутини,
Якийсь тягар на серці і плечах,
А погляд, як маленької дитини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526990
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2014
автор: Наталія Шафран