Не звикла поклони бити, щоб до крові
І не тримати зла, хоч і на зло, у рукаві.
Хіба в коханні стелю слова шовкові,
Так то святе, як: діти, внуки, батько, матері.
Ще любов до України я плекаю,
До краю свого рідного, стражденної землі.
Стискаю біль у серці та потерпаю,
Не ті, не ті у поле ниньки йдуть плугатарі.
Чи заздрість і захланність, чи чванькуватість
Заступають розум - дієві, в пусі, діячі.
Не навчена - не одна, під стіл ховатись,
Потрібні вже нові цвяхи в розхитані стільці.
Часи хазарів пиляться сивиною,
Османів батіг в залах для історії затих.
Не варто квапно лізти на купу гною,
З висот таких показувати свій бездарний хист.
30.09.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2014
автор: Валентина Ланевич