Мій біль занадто швидко ущухає.
Я знаю це. Бо ще не час.
Я друзів, близьких просто забуваю.
Бо не повернусь більше в клас.
Із пам’яті стираються уривки.
Я бачу це. Та вітер злий
Краде у мене щастя з тої нивки,
Що виріс камінь там старий.
Я пропускаю, як пісок крізь пальці,
Усі думки про тих, хто був.
Усе це піддається клятій кальці,
Щоб́и, хто пам’ятав, забув.
Я так боюсь про всіх не піклуватись.
Ця пустота в мені страшна.
Чому повинні з часом забуватись
Усі, для кого я одна?
Я вже не плачу від тяжкої втрати.
Хоч відчуваю – щось не так.
Як я б хотіла тепле серце мати…
В моїх очах лиш лід закляк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526448
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2014
автор: Vasylynka