Ось ти. Ось я. Ось наша лава,
Де споглядали дивний сон.
Та вже погасла наша слава.
Упала в ніч, як Вавилон.
Ми дерлися до краю вежі,
Все підіймались до небес.
Звільняли душу від одежі.
Любові запах з нею щез.
Оголені, Адам і Єва,
Все упивались в почуттях.
Та ця система не дієва,
Тому нам в Рай закрито шлях.
Ми будували власну вічність
Із спогадів приємних-злих.
Ти все хотіла бути «Лічность!»,
А я хотів пісень нових.
Я все хотів кохатись знову,
Впивав тваринні почуття.
Ти, не промовивши ні слова,
Мені віддала своє Я.
Блукали довго вічним садом,
Допоки Змій нас не знайшов.
Із радістю, обвиті гадом,
Звільнились від кохань оков.
І рухнула славетна вежа,
В пустелі канула німій.
До нас вернулася одежа;
Й за рогом жде наступний змій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526197
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2014
автор: Сашко Ткаченко