Ой, піду до саду-саду та й до молодого,
А там яблучка червоні одне до одного.
Вітер гіллячко гойдає - трусить їх донизу,
Щоб не згаснув вогонь в мені - підкиньте бо хмизу.
Вже не дише сонце жаром понад небосхилом,
У підвалах стоять бочки для капусти з кмином.
Похилили голівоньки соняхи в городі,
Не прикажеш душі й серцю - поболіли й годі.
В’ється стежка, петляючи, на підгірок пнеться,
Їй же навстріч мала річка у долину рветься.
Верба віти розпустила - підмітає воду,
Загубила та й не знайду я до щастя коду.
Вже й діброва не весела, хоч убралась в шати,
В жовто-бурі, червоняві, що і не спізнати.
А під кронами лисички, сироїжки й білі,
Чом дощем розмиті, любий, сліди твої милі?
26.09.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526061
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2014
автор: Валентина Ланевич