Вечірні сині сутінки густіли, –
Розшитий зорями світився небокрай,
І піднімався місяць ввись повільно.
За оксамитовою даллю день розтав.
Осінній сад дрімав, пташки мовчали…
Я розпалила вогнище в своїм саду
Нарізаними з яблуні дровами,
Легким поривом вітер полум’я роздув.
Багаття зайнялось вогнем блакитним,
Враз розлилося світло і тепло навкруг,
Розсипався вечірній морок сизий,
Слабке потріскування чулося вогню.
Угору вився сивий дим хвилястий,
Прозорі язики вогню лизали жар,
Злітали вгору іскорки зірчасті,
В повітрі гасли на льоту, на жаль.
Огонь до рук і до обличчя ластивсь,
Аж серце замирало з втіхи і тепла,
Тривоги й сум в душі десь подівались,
Печаль і біль згоріли в вогнищі дотла.
Безодня ночі над осіннім садом…
Розноситься дурманом аромат терпкий…
Давай посидимо до ранку, Ладо,
Побіля вогнища у день оцей святий…
28.10.2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525825
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.09.2014
автор: Martsin Slavo