Лише прокидаюсь, відразу у бруді купаюсь,
І диктор з екрану щебече правдиву брехню.
Я втомлена зранку, та сили останні збираю
І в зграю вовків неохоче іду на війну.
Кого в тім багні, в тім проклятті ми маєм винити?
Для кого придумане слово просте "оптиміст"?
У всіх брехунів аж до краю кишені набиті,
Між мною і ними трухлявий до трісочки міст.
Вчорашній романтик сьогодні вже став наркоманом,
На кого впаде це прокляття під назвою "гріх"?
Чому сатаністів до храму святого впускають?
Не варті вони тих кривавих Ісусових ніг.
Вчорашній професор сьогодні простягує руку,
А другий самотньо шукає розради в петлі.
І про́шу я в Бога дощу із святої водиці,
Щоб змити цей бруд, це багно із моєї землі.
1997
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525494
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.09.2014
автор: Наталка Самсонова