В болотистих лісах біг вожак-одинок,
Захотілося волі старому,
А позаду його зачеканили крок,
Гнали вовка, як долю – додому.
Сіре небо було і ятристі луги,
Кожен крок плакав тихо сльозою,
Розділились на двоє прості береги,
Але долю не нашу з тобою…
Я втікав у кошмар, у ожині ховавсь,
Кожен день, як ведеться й до нині,
Заховався, а потім, я знов здивувавсь,
Що забрав на шляху небо синє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524845
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.09.2014
автор: Віталій Назарук