Словами так мене спалив…
Сам потім – в дим, а я зотліла…
Постіль ти м‘яко постелив,
Та спати в ній чомусь не сила…
Могутнім Тором з висоти
На мене кинув блискавиці…
Ще не отямилась, як ти,
Підкинув вогняну дещицю…
І палиш, палиш…зупинись…
Мене нема вже… відлетіла.
Та в пам`яті не залишись,
Бо пообпалювала крила…
Летіти важко…так болить…
Це зовсім не твоя турбота…
У злеті крила відновить
Не допоможуть, ні скорбота,
Ні відчай тих пекельних мук…
Думкам – молитву на підмогу…
Вже вислизаючи із рук,
Надії стелеться дорога…
19.09.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524811
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.09.2014
автор: Лина Лу