Коротке зауваження щодо росіян і Путіна.

Зрештою  це  сталося:  Росія  скинула  маски,  перестала  вдавати  нібито  прагне  якогось  там  прогресу  і  з  прапорами  та  співами  повертається  до  своїх  ісконних  вошивих  ізб  з  лучинами.  Нічого  дивного  в  цьому  немає:  адже  злидні  є  природнім  середовищем  існування  росіян.  Ось  тому  санкції  і  не  лякають  Путіна  -  аби  лишень  його  власні  рахунки  в  західних  банках  не  чіпали.  Що  ж  до  народу,  то  глибоко  помиляються  ті,  хто  думає  нібито  погіршення  життя  врешті-решт  розбурхає  кацапів  і  вони  всі  як  один  скинуть  Путіна  з  трону.  Не  скинуть,  навпаки,  ще  більше  полюблять.  Путін  це  знає,  тому  і  продовжує  так  нахабно  свою  загарбницьку  політику.  Чого  б  це  йому  боятися?  Винні  призначені  -  ненависний  Захід  знову  продовжує  свої  русофобські  інтриги.  Немає  нічого  солодшого  для  росіян,  аніж  чути,  що  у  їхній  бідності  винні  не  вони  самі  з  їхніми  лінощами,  пияцтвом  і  систематичним  крадійством,  а  американці.  Слід  розуміти,  що  Путін  -  це  Росія,  а  Росія  -  це  Путін.  У  захмарних  рейтингах  Головного  Кремлівця  причиною  є  не  стільки  пропаганда  (хоч  і  вона  грає  тут  свою  значну  роль),  скільки  глибока  російськість  Путіна  і  його  команди.  Вони  поводять  себе  саме  так,  як  цього  очікують  росіяни.  Крадуть?  Ну  та  й  що;  всі  росіяни  крадуть,  це  російська  національна  традиція.  Брешуть?  Росіяни  прагнуть  брехні;  вони  усю  свою  історію  непогано  жили  собі  у  брехні  і  не  бажають  щось  змінювати.  Захоплюють  чужі  території?  Та  взагалі  прекрасно!  Росія  в  захваті.  Для  середньовічного  ординського  мислення  росіян,  експансія  -  це  завжди  добре.  Усілякі  там  дурниці  про  міжнародну  систему  безпеки  не  сприймаються.
Росіяни  своїх  царів  люблять.  Так  люблять,  що  готові  терпіти  їхню  кричущу  глупість  і  жадібність.  Який  народ  -  такі  й  царі;  у  випадку  нашого  північного  сусіда  це  твердження  цілком  справджується.  Не  пробачають  вони  своїм  царям  лише  лібералізму  (монархи-прогресори  у  Росії  не  приживаються,  хіба  що  просвіщають  свій  народ  топорами,  засланнями  і  батогами),  не  пробачають  невиправданого  зниження  рівня  життя  (якщо  цар  вчасно  не  знайде  винного,  його  скинуть  і  поставлять  нового  царя,  який  знайде  винного),  і  не  пробачають  поразок  на  зовнішньому  фронті.  Тобто  Путін  з  Криму  не  піде.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524704
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.09.2014
автор: Saturnus