Хлопчику мій, цей
самотній покинутий скверик
в пам'яті нашій, мов
Богом забутий Версаль...
У позолоті сусальній
дерева-химери
струшують мідну фольгу
на холодний асфальт.
Як же тут тихо,
неначе у ветхому склепі,
сонце вчепилось за гілку
рудим кошеням,
теплі пейзажі прокручую
слайдами сепій,
смолами рани затягує
хвойна броня.
Може тобі і не стане
причалом ця лавка,
серця чужого поманить
далекий маяк...
Тлінь уплітає деревам
у кучері мавка,
як заховатись від неї,
мій хлопчику, як?
Чим побороти в душі
гіркоту розставання,
як не розсипати крихти
тепла і надій
в час, коли осінь
розгубить сусальне убрання
в цьому забутому скверику,
хлопчику мій?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524528
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2014
автор: Наталя Данилюк