Методично і вперто я множу олжу,
Бо голова ,як осіннє яблуко:
рано чи пізно впаде з плечей,як із дерева,
Набрякнувши терпким соком віршів,споминів і колисанок.
Та я уже бачу жадану межу
Істеричних симфоній і стерео,
За якою почнеться новітній світанок!
Я вже бачу ці нотні тіні,
Із яскравих та свіжих барв,
Що врятують нас в трясовині
Епохи дорослих забав!
Крізь шепоти ніжні жагучих коханок,
Крізь запах нафт і громадянських воєн,
Дроти колючі брехонь-обіцянок
Надходить радість і як зажди-з боєм!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524412
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.09.2014
автор: Той,що воює з вітряками