Він сказав що... дитини не треба,
Зауважте, зачатої ним.
І для неї розверзлося небо,
Став весь світ раптом темно-сумним.
Їй здавалося все нереальним,
Цього бути ніяк не могло.
Били хвилі жалю мегабальні —
Над добром познущалося зло.
А вона його досі любила
І, здавалось, простила б усе...
Хоч свинцевими вмить стали крила,
Вона далі свій біль понесе.
Що це я?.. Це не біль, але щастя,
Це дитя — його кров, його плоть.
Вона сильна і їй все удасться.
От кохання як їй побороть?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524291
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2014
автор: Патара