Говорять, страшно, коли самотньо; говорять, боляче, коли правдиво; говорять, невиправно, коли немає надії; говорять…Та й брешуть вам тії язики, бо не страшно це, а гартовно, і не боляче, а повчально, та й немає такого каменя, з якого глечик вода не зліпила!
Але правду говорять ті символи, що попливли в очах моїх, й читати більше зась,
бо щемить серце українське за нарід мій, та не карайсь!
Серце моє, не треба, бо наодинці ми з тобою зараз.
Де той, хто чує, чом не чуєш стукоту-грому мого
механізму вже майже виснаженого,
неживого.
Бо більш не можу я! Не можу плакать і ридати,
я обіцяв, що ти немічнуватий
додивишся і дочитаєш до кінця.
Не можу бачити мою країну, Вкраїну Україну, всю в огні.
Які оббляклі всі ті дні…
А я ж дитина. Невже мені потрібно бачить,
як тіні падають від мертвяків.
Якби я знав чи передбачив,
але чомусь ще досі бачу – мати синів ховає не своїх, чужих, та вірить що свої…Жевріє віра ця…Недовго…Повішали стареньку,
шию каторжну «прикрасила петелька».
І як же стримать ці їдкі потоки, як саме стишить душу,
зморену жахіттям, сушу,
таки я мушу знать, за що загинули мої діди…
Ця стрічка йде, немає краю
катам, болі, не вщухає…
І так щемить,
і так щомить.
Чи від диму ви осліпли,
чи піску наїлись у метушні цій безпросвітній?! Напевне не люди ви зовсім, не було ще такої великої могили на земленці рідненькій… Не чули вітри,
води не принесли, й якби герої наші, визнані народом, одним зірцем поглянули на тую землю, то не побачили б її…
Побачили би очі прозорі, рідні… та вже не живі. І не вистачило б неба, щоб осягнути їх…
Не встигли б глянути тризубори-прапороносці жовто-сині та й воскресли б, відчувши те, що відчуваю я. Воскресли й вмерли… Знову…
А я в думках колючих оповитий,
А сон – ти ворог, друже, несамовито серце «Болеро»
відтворює алегро,ні, це не анданте.
Чорний екран, і я не інший, я – лід, що тане на промінні, та не проміння те його топило.
Душа це те криштальце…
В такому стані, бо у захисті перебувало.
Та це мене не врятувало,
що по той ось бік екрану.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524027
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2014
автор: Думкар