Кого слухаєш - того й правда.
Все так просто і все так складно,
і не має на теє ради...
Роззираюся безпорадно -
мав би розум якусь опору,
досвід все таки є, одначе...
Піднімаю зіниці вгору -
небо стогне, болить і плаче,
що на совість життям оголену
море лжі повсякденно ллється...
На вуста - поцілунок сорому
і кайданки тугі на серце...
Затинається стерплий розум -
він не вміє не працювати!..
Їздять брехні великим возом
мимо розумової хати…
І від сеї ганьби безликої
лютий вітер між ребер свище,
кров бурхлива по венах ріками
і згорає на попелище
те, що звалось колись довірою...
- Гей, із попелу чи воскресне?!
Поміж диму їдкого сірого
мертва тиша… Анішелесне...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524005
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.09.2014
автор: Адель Станіславська