Що за журба спіткала мою душу,
Яка раділа сонцю та весні?
Чому я проводжати мушу
Своїх братів на дії бойові?
Ми ж вірили у щастя, спокій, мир.
За той боліли ноги на майдані!
Надії наші полетіли в вирій мрій
Заплутавшись в обов"язків кайдани...
Тепер сини втішають матерів,
І обіцяють, що повернуться живими.
Та цим не полишають "ятерів"
І не стихають материнські ті надриви!
За що караєш ти нас, Боже?
Чому страждаєм від вогню?
Бо ж між собою ми гріхом не схожі
Я за дітей тебе молю!
В маленьких тих очах дорослі сльози
Не злякає подряпане коліно.
А у думках спотворені мармизи
Виконують обов"язки сумлінно...
Сум та журба спіткали мою душу.
Вже не радію сонцю та весні.
Чому я бачити це мушу?!
Як діти гинуть на війні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523700
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 15.09.2014
автор: Катерина Сокіл