Ми ходимо часто над прірвою,
Буває примусить життя.
І говоримо молитву “Вірую...”, -
Як на сповіді – каяття.
Ми ходимо над прірвою з ризиком,
З приливом адреналіну в кров.
І зціпивши зуби, з притиском,
Згадуємо першу любов.
Ступаючи крок за кроком,
Стає твердіша хода.
Але літа, рік за роком,
Біжать, як в річці вода.
Ми ходимо часто над прірвою,
Зірвемось і зникнемо в мить.
Проте живемо з надією,
Живемо, бо треба жить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523227
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2014
автор: Віталій Назарук