Промайнули роки, відлетіли літа,
Відбуяли юнацтво і зрілість…
І прийшла,наче сповідь, пора золота,
Сивиною з’явилася старість.
Уже рухи не ті, не той слух, не той зір,
Проте серце ще б’ється у ритмі…
Невідомо лише, до яких тільки пір,
Буде наше життя в алгоритмі.
Зустрічаю весну, що дурманить мене,
Серце прагне кохати й кохати…
Хоча вітер частенько темні хмари жене,
Рано зиму нам ще виглядати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523202
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2014
автор: Віталій Назарук