Усе пізніше сходить Сонце,
По небу нижче все пливе,
Не так вже світить у віконце,
Чи зігріва усе живе...
А то, бува, його хмаринка
Закриє, наче рушником,
Воно ж шукає десь шпаринку,
Чи вийде так, якось бочком...
Під вечір зайде десь за гору,
А десь – за пагорб, за лісок,
Чи тихо спуститься у море
Аби зігріть морських зірок...
Так тануть дні, ростуть лиш тіні,
Була ось осінь, вже зима!
Та той, хто вірить у спасіння,
Все ж дочекається Різдва!
І знову Сонце так яскраво
Буде світити із небес,
Бо ж скоро Паска величава,
В цей день Ісус колись воскрес!
Отож світи, давай надію,
Хто сумнівається – прости,
І хай промінчик твій зігріє
Усіх, як символ доброти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523117
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.09.2014
автор: Віктор Погуляй