Я йду від тебе.Завтра.Назавжди.
Лиш вітер з порцеляну голку має,
Нанизує на неї всі сади.
А потім сушить і мене благає
Вернутися до тебе.Та дарма.
Благав і дощ,що кидав краплероси.
Я йду від тебе.Що ж,буду сама
Сплітати туго я осінні коси.
Я йду від тебе!Ти б перепросив...
Я речі всі зібрала.Ти не бачиш?..
Щоб стислось в тебе серце,що згубив
Коханнячко своє...Та ти не плачеш...
-Я йду від тебе...
-Чом лише тепер?
-?!
-Я цього дня чекав вже стільки років...
Я все кохання з пам'яті вже здер...
Зробити би ще тільки...Пару кроків...
Щоби не бачив,як душа моя
Шматована кровила і ревіла...
Казав,що я життя...Хто така я?..
Та,що з тобою і літати вміла...
Ти не провів,адреси не просив.
Хотіла взяти одяг.Та для кого?
Вже вітер мені поле постелив.
А я ж люблю тебе!..Люблю...Що з того?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523100
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2014
автор: Відочка Вансель