З землі піднімались повсталі мерці.
Просинались зі склепів воєнні скелети.
Були також і завзяті старці.
В руках лишень зброя, а значить валети.
Капітан і матрос стоячи на ногах.
Дивились в густий і прозорий туман.
Міцно тримали шаблі у руках.
В далі завиднівся гнійний отаман.
Пішли всі у наступ, махаючи шаблею.
Ворог димився, аж з пекла піднятий.
Святити їм треба священною краплею.
Шаблі, щоб нечисть та погань здолати.
Скелети все сунули й сунули з пекла.
Мерці йшли помалу зі злістю в очах.
Між ними зарухалась битва запекла.
І щоб не лунало прокляття в ночах.
Знесилені й впавші моряк з капітаном.
Рухались дальше крізь орди скелетів.
Мерцям даючи все більшу оману.
Побачили дальше скелетів жокеїв.
Махаючи в ліво, то в право шаблями.
Летіли у сторони руки та ноги.
Так важко й правдиво зібратись думками.
Видніються з черепа диявольські роги.
Погода на острові смутна та темна.
Немає ні світла, а ні надії.
Пробратись вперед, як не як їм треба
Рвучи всі закони, легенди й повір*я.
Вони пробирались крізь сморід затятий.
З останнього подиху рухались дальше.
Душі мертвяцькі помалу линяли.
Колись це все зникне і стане всім краще.
Дійшовши у гору та глянувши вище.
Побачили замок та кілька хребців.
Встряхнулися трохи й забули що нижче.
Де повно скелетів й голодних мерців.
І рушили дальше, до замку страшного.
Зібрали всю волю в свої кулаки.
Трималися разом, не страшно нічого.
Поринули в темряву, згадки й думки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523036
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.09.2014
автор: Arthur Savchuk