майже кожен чоловік може відкрити тебе як книжку
водити пальцями по мережаних гусячою шкірою сторінках
читаючи ще не написані вірші шрифтом брайля
але може хоч хтось із них
зрозуміти сенс порожніх сторінок які іноді трапляються
таких білих що ріже очі
чи може хтось втримати коли вітер вириває їх з рук
нахабно й похапцем ховає за рогом вулиці
я вже не кажу про те
щоб заповнити ці сторінки
залити їх червоною фарбою від ляпасів на щоках
залити їх до краєчків втомленим голосом
десь в Буенос-Айресі
сонце човгає за останнім трамваєм
і не встигає
десь в Буенос-Айресі сонце займає чергу
за останнім невдахою
але потім приходжу я і кажу
сонце, тепер ти за мною
сонце, тепер ти за мною
сховано під шерстяною ковдрою українського неба
тепер ти за мною
поки я засинаю одна у ліжку
тепер ти за мене
що з того що я вмію писати
коли я не можу писати
дай мені щось і я вхоплюся
я вхоплюся за це щось
як у дитинстві хапалась обома руками за тарзанку
я заплющу очі і стрибну
у прірву білих сторінок
через важку тканину чорних куліс перед очима
я можу
я дурна й смілива
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522886
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2014
автор: Maria Volkova