ІНФАРКТ. 4. 4.

ВАСИЛЬ

Праворуч  від  мене,  біля  дверей  лежить  Василь.
Дебелий.  Зріст  десь  193  см.  Товстий  та  з  пузом.  Волосся  росте  у  нього  зі  спини  на  груди  довгими  рідкими  міцними  волосинами,  на  плечах  вже  сиве,  тому  здається,  що  над  ним  плаває  білий  ореол  -  він  весь  час  ходить  у  білій  майці  чи,  що  частіше,  до  поясу  голий.  Жарко.  
Голова  маленька,  очі  майже  поросячі,  але  по-українські  хитрі  і  розумні.  Голос  має  дужий  і  тільки  інколи  розмовляє  пошепки.  Часто  говорить  по  телефону  -  йому  теж  часто  дзвонять.  Розмовляє  виключно  народною  українською  мовою,  інколи  непомітно  вставляючи  російське  "бл..ь".  Хоча  і  має  вищу  освіту.
Його  рингтон  та  мобілці  "Гімн  України".
Дуже  любить  розказувати  історії,  але  обов'язково  із  подробицями:  де,  хто  як  живе,  як  стояла  хата  колись  і  як  вона  стоїть  тепер,  де  стоїть/стояв  колодязь,  дерева,  як  кого  звали  та  яке  родичанство  у  героїв  його  розповіді...
Ветеринар  за  освітою  і  займав  високі  посади  в  різних  м'ясних  організаціях.  Останній  рік  працював  на  Книжковому  ринку  Петрівки  охоронцем,  бо  сільське  господарство  луснуло.
Приїжджає  дружина  -  мала,  хитруща,  швидка  в  рухах,  компанійська  і  доброзичлива.  Два  сина,  з  яких  один  зараз  є  велике  цабе  -  заступник  Когось  в  Чомусь  на  рівні  держави.
Інфаркт  отримав  на  рівному  місці  -  не  хворів,  тягав  мішки  з  картоплею  і  раптом  стало  якось  ніяково.  В  минулому  дружина  сина,  з  якою  гарні  стосунки,  ну,  ви  знаєте,  вона  ще  приходить  із  сином,  хоча  і  розійшлись,  то  от,  вона  викликала  швидку.  І  все  -  виявили  інфаркт.  Але  це  виявилося  не  все  -  діабет  виявили.  Для  Василя  це  було  взагалі  несподіваним.  Трохи  перелякався.  А  тут  ще  і  запалення  легень,  як  у  всіх  інфарктників!
Лікується  легко,  з  гумором,  який  часто  буває  "народним".  Дуже  уважний  до  інших  хворих  і  завжди  прагне  якось  допомогти,  хоча  і  ховає  свої  болі  за  мовчанням.  Біль  проходить  -  тоді  він  надолужує  впущену  можливість  розповісти  наступну  історію  із  свого  і  не  тільки  життя.
Стосунки  з  лікарем  гарні,  поважні,  бо  він  слухняно  виконує  усі  настанови.
Критичний,  але  патріот  України  до  мозку  кісток.

*******

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522847
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2014
автор: Левчишин Віктор