Не покидай мене у всім, чим я живу
Серпневе небо срібне і холодне,
І стиха зорі котяться в безодню,
Симфонію малюючи нову.
З-між листя сяють зорі ліхтарів
Стає паркетом кам'яне подвір'я
Над головою фресками сузір'я
І срібний вузол із нічних вітрів.
Мій темнокрилий спомине, ти тут
Стаєш до танцю, щоб мене обняти,
І бідне серце, кров'ю обілляте,
Не має сили вирватись з тих пут.
І літо із небесної пітьми
На нас зірок іскринами спадає
Я знаю добре – тут тебе немає
А все ж прошу, благаю – обійми.
Мов голосом самотньої душі,
Шепоче ніч в горіховому схроні
Візьми мене, немов маля, в долоні,
Крильми своїми в сон заколиши.
Тут тільки я і небо – назавжди.
Ті спогади – їм ні кінця, ні краю –
Солодким шовком темрява вкриває,
І губляться у ній мої сліди…
29.VІІІ.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522625
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2014
автор: Нічна Пташка