Вітри сховались і спинився час,
А небо шаленіло вже від спеки.
Дзвонила мати, телефон мовчав,
Думки були отам, де справді пекло.
Всі шепотіли: "Хоч би не біда...",
А серце краялось і ждало сина,
Йшла з телефоном і вдивлялась в даль,
І сльози затянули очі сині.
Так сторожко вслухалась в кожен звук,
Сама далеко заховала радість,
Душа щеміла, все валилось з рук,
Коли казали, як палили з "градів".
Для неї простір полиновим став
На квіточці здригнулася росинка,
Гриміло небо. Телефон мовчав.
А мати вірила і ждала сина.
Та закінчилися жахливі сни,
Повіяв теплий вітер над стежками,
Відкрились двері і з"явився син:
"Ну от я і живим вернувся, мамо."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522374
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2014
автор: svitoch