Я пишаюсь, мамо, що твій син...
Ти ж мене родила, давши волю,
Може я сягну таких вершин,
Що змінити зможуть нашу долю.
Через перешкоди до зірок,
Полечу між хмар у синє небо,
Бо життя дало мені урок
І такого більше вже не треба…
Мамо, ненько – сонечко моє,
Рідна незабутня, Україно!
До цих пір любов моя живе,
Ця любов є щира і єдина!
Стану на коліна кожну мить,
Щоб тобі вклонитися у ноги,
Через те, що хочу жить і жить,
Згинуть хай незгоди і тривоги!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522363
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2014
автор: Віталій Назарук