Знову осінь мене заставляє
Підбирати у риму слова,
То яскравими барвами грає,
То презенти усім роздава.
В неї повен засік, як велося,
У садах, на просторах левад:
Оберемки важкого колосся
І плодами обвішаний сад.
Всі розклала дарунки намистом
На перині із в’ялих отав.
І морозом припаленим листом
Пломенить ця краса поміж трав.
Демонструє щедроти безмірні
На городах, ланах і в садах,
Де рослини – сподвижники вірні,
Все віддавши, відходять у прах.
І вона володіє тим хистом –
По краплині життя віддава…
Осінь пахне прив’яленим листом,
Гіркотою прощання – трава.
19.10.1998 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522025
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2014
автор: Martsin Slavo