І я не стану зараз знов тікати, ні, не стану.
Я не залишу вже тебе, як це змогли колись
Зробити біженці далекого нам Пакистану,
Що в пошуках ковтка надії десь собі плелись.
І я не буду геть молитися тобі, не буду,
Бо не сприймаю ані Біблії, ані Корану
Та не вклоняюся іконам і святому Будді.
І не читатиму нічого на річках Ірану...
Я просто буду поряд - прохолодною землею,
Піском, давно розпеченим до полум`я від спраги,
Чи втопленим в морях човном. І в небі буду з нею,
Там, де завжди літати вільним білим птахом прагнув.
ДТХ
08.07.2014 - 04.09.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521455
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.09.2014
автор: Микита Баян