Тихо-тихо крадеться осінь
Непомітним, нечутним кроком.
То загубить стрічки в колоссі,
То спіткнеться так ненароком.
Позбирає у відра фарби,
Поки сонце іще в зеніті.
Золотисто-гарячі барви
Зможуть потім когось зігріти.
Так непевно вона ступає
Босоніж на спекотну землю.
Вона зовсім не поспішає,
Не прокинулась ще напевно.
Ще багряне її волосся
Літній вечір вплітає в коси.
Посміхнулась. Чи то здалося?
Почекай ще, чарівна осінь.
Не малюй ці сади червоним,
Не вкладай жовтизну у листя.
Ти пройдися ще літнім полем,
І тепла назбирай в намисто.
Ти із вітром танцюй сміливо,
Хай тебе закружляє вальсом.
Поспішати – не так важливо,
Важливіше йти в ногу з часом.
Заквітчай свої коси цвітом,
Понатягуй на арфі струни.
Не прощайся так швидко з літом.
Може, ще не пора, красуне?
01.09.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520946
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.09.2014
автор: Альбіна Кузів