вона х#ярить заспокійливе літрами
перелякані коти плачуть за стінами
з роками важчі бодуни і запої всі
з плином часу просто не буде совісті
покоцане серце забите наглухо
я хочу забути все це просто
кожен спогад як цвях у гроб забито
колись добре і тепле стало куском граніта
бажаю мати ствол вбити себе і всіх
я не людина а просто хочу це
вона зав’язла у водці по саме дно
жіночий алкоголізм невиліковний і пох#ю
стелиться ртуть рожевими віхтями
забери мене не тримай ні крихти
вибиті зуби на золотих вулицях
дощі перетворять їх в болото паплюжності
плакати добре як є що діяти
я розучився забувати і мріяти
ранок не прийде життя буде кончене
все х#йня все те саме кожен день кожен день
х#яривши заспокійливе літрами
можучи їсти персик годинами
розбите дзеркало осколками в руку
тримає в скровілих руках мокру губку
обмотує парашкою рвані рани
шо за х#йня тихо нічого не сталось
спльовуючи в унітаз де сліди менструацій
все скінчилось бл#дь нах#й досить гратися
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520471
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.08.2014
автор: zap88