озвучка буде пізніше. якщо цікаво,
будете наглядати, а ні то ні
коли обеліск стає абсолютно чорним
чорнішим найтемнішої тіні
чорнішим дня в якому хмари вкрали сонце
і вивісили оголошення про недосяжність щастя
кожен день перетворюється у провалля
в яке ти падаєш і падаєш і падаєш
неначе безкінечність падіння
і є тим нещасним сенсом буття
про який говорять у телевізорі
у кафетеріях
вдома сидячи на підвіконні
попиваючи гіркущий чай
який вже не лікує ні серця
ні того що від нього лишилося
про який говорять по дорозі до ешафоту
по дорозі до нової прірви
у яку ти ще не зазирав
але ніколи не забував про її існування
по дорозі до чергової цілі
якої ти так і не досягнеш хоч і намагатимешся
зі всіх сил з останніх сил з найостанніших сил...
про який говориш навіть Ти
сидячи за комп'ютером і переглядаючи новини
цілу низку безкінечних новин
які насправді не мають жодного значення
бо все це траплялося вчора і трапиться завтра
і післязавтра і післяпісля завтра
і через тиждень і через місяць
це траплятиметься безкінечно
і називатиметься буттям
у якому "бути" не заміниш словом "жити"
бо змінити щось важливе не вистачає сміливості
зробити крок чи півкроку чи півподиху
чи навіть просто простягнути руку
і торкнутися кращого майбутнього і кращого завтра
у якому не забракне місця
для тисячі по-справжньому щасливих днів
і по-різному неповторних незабутніх ночей
коли обеліск стає абсолютно чорним
кожен день перетворюється у провалля
в яке ти падаєш і падаєш і падаєш
символом безкінечності
і щоночі розбиваєшся на тисячі уламків порожнечі
які безмежно мріють набути свого сенсу
і хоч колись назватися життям...
28 серпня 2014 року; 22:11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520172
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.08.2014
автор: Віктор Шупер